Головна || Новини || Гості || Фотогалерея || Бібліографія || Архіви || Критика

АСОЦІАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ

ПРЕЗЕНТАЦІЯ НОВОГО ПРОЕКТУ

з творчого доробку наших гостей




Олег АНДРІШКО
поет, прозаїк, драматург


ВИБРАНЕ
Публікується в авторскій транскрипції

Народився 11 квітня 1990 року в місті Дніпро. Закінчив філологічний факультет ДНУ імені Олеся Гончара. Автор роману “Пісня цапів” (“Твердиня”, 2017). Лауреат і фіналіст низки премій і конкурсів, серед яких: Міжнародний конкурс романів, п’єс, кіносценаріїв, пісенної лірики та творів для дітей “Коронація слова” в номінації “Романи” (спецвідзнака “Вибір видавця”), 2017 р., диплом (номінація «Романи»), 2018 р. IV премія конкурсу від видавництва «Смолоскип» (номінація «Поезія»), 2018 р. Всеукраїнський поетичний вернісаж «Троянди й виноград», 2017 р. Всеукраїнський конкурс авангардної поезії імені Миколи Біденка, 2017 р. Міжнародна українсько-німецька премія Олеся Гончара (номінація “Проза”), 2016 р. Всеукраїнський конкурс “Витоки” (номінація “Драматургія”), 2016 р. Обласний літературний конкурс “Vivart-2017” (номінація “Поезія”). Всеукраїнський конкурс “Літературна надія Дніпра” (номінація “Поезія”), 2015 р. Міжнародний поетичний конкурс “Чатує в століттях Чернеча гора”, 2014 р. Міжнародна україно-німецька премія імені Олеся Гончара (номінація “Проза”), 2011 р. Учасник Форуму видавців у Львові (2017 р.), Наради творчої молоді (Ірпінь, 2011).

Спілка письменників-епігонів та письменників-графоманів “Геніальне слово”

В підвалі підвалу напівзруйновано-недобудованого хімхлібметизозаводу-кінотеатру щосереди у п’ятницю опівдні, коли стемніє, засідала спілка “Геніальне слово”. Очолював їх, якщо пощастить прийти першому й зайняти іржавий алюмінієвий трон, великий поет, рабовласник полісиндетонів, повелитель анаколуфів, начальник парономазій, керівник мейозисів та сюзерен симплок, лауреат усіх вигаданих, відгодованих і відгаданих премій (“Премія від Гада” - відзнака, що вручається найпослідовнішим послідовникам Едуарда Гада, засновника “Геніального слова”), переможець самостійно влаштованих літературних конкурсів К. Плагіатик, що частіше публікується під псевдонімом Х. Грантожер. Власне, це не таке вже й вигадане прізвище, бо він був самопроголошеним сином капітана Гранта, а -жер додав для солідності та щоби звучало подібно до “менеджер”. Саме К. Плагіатик заснував цілком новий напрям, про який знає кожен школяр, бо про знамениту течію розповідають навіть на тих уроках, які далекі від красного письменства. Зранку й до ночі жителі всіх вольєрів заповідника (хоча їм обіцяли, що будуть мольєри, а воно бачите, як вийшло?) знайомляться з наборословізмом. Цей напрям якраз і об’єднав небайдужих літераторів, членів “Геніального слова”. Тут були й домогосподарі, й домогосподарки, і старе, й мале, і криве, і рівне, і залежно від ситуації. Учасники угрупування часто займалися непристойними справами: одні були спеціалістами з батлу, другі — з блату. Щомісяця вони гризлися за бюджетні гроші для видання своєї писанини, не давали проходу перехожим, доки ті не послухають новеньку баладу чи фейлетон, викликали з потойбіччя художнього слова дух Зоїла, щойно знаходили твір справді талановитого автора; могли й просто присвоїти працю маловідомого, але талановитого митця. Загалом же їхні опуси трималися на чесному слові, правда, воно було таким немічним і кволим, що його теж доводилося тримати, а вже пізніше йому принесли милиці з бідних рим та невдалих метафор, щоб нетлінні рукописи не згоріли до того часу, поки їх відправлять у вбиральні — хай хоч так принесуть людям користь, раз літери з буквами не змогли зачепити вибагливу людську душу, що просто не розуміла справжньої величі цих широковидатних та непорочно уведених у красне письменство осіб. А раз було таке: вони надумали потрапити в історію та показати, що теж орієнтуються на високі класичні зразки, й тому почали творити диван. Дієслівні рими та порожні фрази виявилися поганим матеріалом для серйозних меблів, тому замість римованого дивану в них вийшов сяк-так змайстрований прозо-поетично-шванко-матюкливий стіл, на якому навіть не вдалося відпочити. Найвидатнішим поетом “Геніального слова” був С. Дистрофік — двометровий центнерний писар, прозваний так за те, що його твори класичної форми (переважно сонети й ронделі) завжди мали дві строфи. Гуртківці найбільше прагнули вломити свіжого хліба високої літератури, але якось на одному з конкурсів, назву якого вони не пам’ятали, а вона ж точно якось була пов’язана з освітленням приміщень у давнину, їм вломили паліндромісти під проводом Римизака та Нодирипса тільки за те, що ті читали колективний кілометровий верлібрисько зі словами: “Щипаючи траву чи як там на ЗНО коли буває сумно та хочеться випити або матюкатися в очі коня щасливо мружилися”. Паліндромісти підступно підкралися з залу і, співаючи свій бойовий гімн: “Марш — шрам! Шрам — марш!”, почали лупцювати представників “Геніального слова” метафорами та метоніміями. Жертви могли б утекти, однак їм заважали вузькі штани, модні черевики та зречення сили ботаніка, яку вони переплутали з силабо-тонікою. І все одно після такого ганебного бойовища прохвисіонали ручки та клавіятури вважали себе аристократами, хтось навіть притягнув зі смітника грамофон, щоб накарлякати имблему організації, зобразивши його там, а ще — просто погрітися біля нього та попити чаю, як у старі добрі часи, коли письменники збиралися на літературні посиденьки. Аж тут підвальна цегла доступно пояснила їм, що знать — це графоман, а не грамофон, тож той патіхвонь довелося повернути Його Величності сміттєзвалищу, а вже він продав грамофон “Геніальному слову” – тепер під видом друкарської машинки. Тоді машиністи стають до роботи і працюють на благо всієї недовговічної літератури. Ще заслужені епігони та народні графомани вже кілька століть намагалися віддати свої ши(де?)рви загадковому монахові на ім’я Ай. Що то за Ай-монах, вони не ні сном ні духом, але твердо вірили, що він допоможе їм оприлюднитися та зазнати заслуженої слави. Також їх переконували, що посприяти може загадковий відлюдник на ймення Збірник, тільки такого ніде не було: на черговому засіданні “Геніального слова”, присвяченому люстрації в літературі (дарма що на кількох учасниках об’єднання таки вдалося випробувати хірургічні інструменти, приготовані для такої високої мети, а вже потім з’ясувалося, що - “люстрація” - це трохи інше) читали свою макулатурщину садівник, дослідник, кочівник, будівельник, провідник, а хто такий той Збірник і де його шукати — не дізналися. Найлегше друкуватися й дуркуватися було бабі Мокрині — відомій письменниці, авторці надзвичайно безсилої та безликої книги “Ян Робаб” (енциклопедія твердить, що це такий всесвітньо відомий газоелектрозварник відбивних у шкільних їдальнях). От зразок її високоякісної творчості у кращих традиціях наборозловізьму: “Труп осіб — Марія в соцслужби, чиї тих, аби Василівна момент літніх знайти двері застояний з виламують. Її майже там віці трохи особам стан, що її оздоровлювалася всім у жінку притаманно вона турбував”. “Геніальне слово” надзвичайно потребує нової крові, тому всіх охочих розучитися писати чекають на вулиці Постмодирдирнізму, 56.

Футбольний клуб “Стадо”

Футбольний клуб “Стадо” - найтитулованіший за всю історію гри, адже більше нікому не вдавалося стати двадцятиразовим чемпіоном, узявши участь у всіх десяти чемпіонатах заповідника. Цей феномен не можуть пояснити навіть серйозні чиновники Світової Організації Того, Що Важко Назвати Футболом. Також очікується, що невдовзі “Стадо” знову стане переможцем, удвадцятьп’яте вигравши свій тринадцятий турнір, а це ще більше ускладнить задачу спортивним функціонерам. Вони б і раді здихатися цієї команди й засудити її на віки-вічні так, що власники самі не захочуть ніколи більше мати справ із будь-якими змаганнями, але щовесни основа та резерв “Стада” перекопує їм присадибні ділянки, а буває, що й бризкає влітку картоплю, тож діватися функціонерам нікуди. На жаль, місцеву футбольну першість не показує жоден телеканал, навіть коли президент команди пропонує їм за це гроші. Напружені матчі, атакувальний футбол, вишукані комбінації, відірвані ноги, скандальне суддівство, галасливі вболівальники, емоційні післяматчеві інтерв’ю тренерів, дороговартісні трансфери — всього цього мешканці заповідника позбавлені вже давно. Справа в тому, що “Стадо” - єдина тутешня команда, тож чемпіонат триває аж один тур. Щороку в чітко визначений день усі самопроголошені експерти збираються в лісі й обговорюють, де гратиме “Стадо” - вдома чи в гостях. Незалежно від їхнього рішення по завершенню видовищного матчу, протягом якого гравці займаються своїми справами, кожен із них отримує медальку, яку можна з'їсти, а також величезні преміальні за перемогу в першості. А ще спеціалісти надали клубному стадіону найвищу, шосту категорію, шкода лише, що у футбольному світі їх чотири. Віднедавна тренер цієї команди невдах порозклеював оголошення, які з кожним тижнем марних сподівань змінювалися:

Продам колектив дерев. Дорого. Тренер.
Продам колектив дерев. Недорого. Тренер.
Віддам колектив дерев. Безкоштовно. Тренер.
Віддам колектив дерев, готовий доплатити, якщо треба. Тренер у розпачі.
Хочу здихатися дерев. Віддам зарплату за пораду, як це зробити. На превеликий жаль – тренер.

Оскільки скляра не було, про трансферне вікно команда теж могла забути, тож із деревами тренер матиме справу ще дуже довго. На щастя, вічний центровий лінійний із навичками гри на стоклітковій дошці, що не так давно зустрів на лаві запасних свою пенсію, на дозвіллі змайстрував двері, тож тепер вікно було чим замінити. В це міжсезоння у двері неочікувано постукали. У клубі спершу подумали, що то до сусідів. Потім їм хтось підказав, що сусідів у них нема. Все одно боялися відчиняти, бо думали, ніби то прийшли відрізати газ. Випадково з’ясували, що стадіон підігрівається дровами, особливо влітку, бо в цей час підігрів поля просто життєво необхідний. Коли відчинили, там стояв легіонер, але до клубу його не взяли. Якщо фізична форма в нього була ще нічого, то ні на баяні, ні на сопілці, ні навіть на дримбі грати він не вмів, тож робити у “Стаді” йому нічого, надто ж коли команді вже за півгодини виступати на конкурсі самодіяльних футболістів. Добре, хоч прибулець заморський непогано готував суп; так його призначили на посаду водія клубного тролейбуса. Як легіонер не переконував тренерський штаб і президента команди, що вони помилилися й він приїхав сюди, придбавши квиток на останні гроші, щоб забивати голи й на голи, його не послухали, бо зламався магнітофон, а з інтернету красти музику стало небезпечно. Отже, наставник нарешті знайшов потрібного виконавця на проблемну (ком, про, екс)позицію. Правда, невдовзі легіонера перевели на інше місце, побачивши, як він (випадково!) поцілив у ворота з одного метра, чого не зміг зробити жоден гравець “Стада” за останні кілька років. На жаль, президенту клубу довелося викупити його контракт у попередньої команди, але банк “Інфляція” не зміг надати такий величезний кредит, у зв’язку з чим заплатили мішком солі. Також із того дня тренер пообіцяв змінити тактичну схему. Йому хотілося вигадати щось таке, чого ще світ не бачив, а як і бачив, то не те. Він виліз на тополю, щоби підключитися до мобільного інтернету, й почав шукати. Відомі розстановки 4-4-2, 4-3-3, 4-2-3-1, 3-5-2, 5-3-2, 5-4-1, 4-1-4-1, 4-4-1-1, 3-4-3, 4-2-2-2, 3-2-5, 4-2-1-3 йому не сподобалися, надто ж коли він спробував, злізши з того куща, застосувати якусь із них для своєї команди. Весь час щось не виходило, аж поки тренерському штабу стало зрозуміло, що в команді завжди грали десять футболістів. Давня схема 4-2-4 у “Стаді” теж не прижилася, хоча колись команди, які грали так, були чемпіонами світу. Відтоді тренер дізнався, що є збірні, які раз на п’ять років збираються в тирі навколо багаття й розігрують звання найсильнішої, а також те, що є й інші команди, окрім “Стада”. Думати довелося довго, але результат перевершив усі очікування: з нового сезону тут використовуватимуть нове розташування 3-3-2-2-0,5-0,5. На вибір такої побудови дуже вплинула прочитана всім складом при світлі стадіонних свічок брошура якогось Д. Пенальті “Четверо на воротах, не враховуючи арбітра”. Як із футболом був пов’язаний Петроній Арбітр, найактивніший тутешній уболівальник за якісні сатирикони, не здогадувався ніхто. Ця чудернацька схема передбачала наявність аж чотирьох воротарів, що мало ще більше заплутати суперника. Тренер, який після всього отримав у подарунок шапку, а потім — по шапці, не розумів, як раніше ніхто до такого не додумався. Коли супротивник таки розгадає хитрий план і почне перемагати, на цей випадок “Стадо“ може виправдати свою назву й підняти рівень газону, втоптавши туди в чесному пикобої всіх зухвальців. Квитки на це видовище можна придбати в касах авто- та залізничного вокзалу, а також — у деканаті хвакультету суспільно корисних злочинів. Адреса газону: Марсіанське поле, там видно здалеку. Адреса трибун: вулиця Тунгатгак, район одинадцятиметрової позначки.













Нашi автори

Віка БРОВАРНА

поетеса

Віктор РИБАЧУК

письменник

Тарас ФЕДЮК

поет

Ігор ШУРОВ

поет