Головна || Новини || Гості || Фотогалерея || Бібліографія || Архіви || Критика

АСОЦІАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ

Віктор РИБАЧУК
художник, письменник
Віце - президент Асоціації українських письменників.

Навчався у Вінницькому педагогічному
та Київському художньому інститутах.
Автор 26 персональних (в 9 країнах) та учасник багатьох групових
художніх виставок.
Переможець та дипломант конкурсу « Коронація слова» в номінаціях «кіносценарії» та «п’єси».
Літературні твори друкувались в журналах «Сучасність», «Київська Русь», «Дукля» та «Вінницький край».
Основні твори
Роман «Щоденники Горгони» (Кальварія, 2002р.),
книга віршів «Портрет коханої жінки художника R» (Континент-Прим, 2004р.),
збірка оповідань та новел «На тому березі ріки» (Прада-арт, 2011р.)




СОЛО ДЛЯ ДВОХ
П'єса. Для постановки на малій сцені

Спектакль за п’єсою отримав гран-прі на Третьому Міжнародному театральному фестивалі, що проходив у театрі ім. Янки Купали в м. Мінську (режисер А. Приходько).

Ліричний вступ

Читати п’єсу – опинитися в потрібний час у потрібному місці з думками, схожими з авторськими, це здолати шлях перероджень, настроїв, характерів та ідей за короткий проміжок часу. Я зіграв у собі сто варіантів, щоб написати один. Пропоную вам його прочитати, щоб зіграти в собі зо сто і вибрати для себе один – саме вам притаманний.
Пропоную стати спі- вавторами, а втім...


Дійові особи:
– ВІН
– ВОНА
– ЇЇ КОХАНЕЦЬ
– ЙОГО ПРИЯТЕЛЬ
– ЗНАЙОМА ПРИЯТЕЛЯ
– БЕЗХАТЬКО
Усі ролі можуть грати три актори. 
Сцена І

Дія відбувається перед входом до приміщення райсуду.

ВіН. У тебе є запальничка? Свою, як завжди, десь відсіяв.

ВОНА. Ти залишив її на підвіконні... Секретарка по- кликала нас до зали... от ти й залишив – дуже вже спі- шив судді сподобатись!

ВіН. Чому ти так, ніби це була тільки моя ініціати- ва? То даси запальничку?

ВОНА. Вибач, я більше не палю! Від сьогоднішнього дня спробую позбутись усіх шкідливих звичок. Ти бу- деш із квартири щось забирати?

ВіН. Свої речі вже забрав... Ділити виделки? Ти так про мене думаєш? У мами телевізор і холодиль- ник є... Готує вона добре... Що ще потрібно новоспе- ченому холостякові?.. А тобі це знадобиться – при- йде якийсь... в одній сорочці, з пакетом непраних шкарпеток...

ВОНА. Не патякай. Ти на машині?

ВіН. Підвіз би із задоволенням, та щось зі старте- ром... А що, тебе не зустрічатимуть? Думав, що ви- сокий молодий блондин, два метри зросту і метр у плечах, із квітами на руках донесе тебе із залу суду до РАЦСу?..

ВОНА. Я ж просила!..

ВіН. Пробач. Чомусь хочеться зробити тобі якусь капость, та не знаю як... Мабуть, це ревнощі. Як ти думаєш?

ВОНА. Щось раніше цього за тобою не помічала.

ВіН. А хотіла?

ВОНА. Вже ні.

ВіН. Отакої! Підожди, я зараз у того чоловіка при- курю і повернусь.

ВОНА. Для чого? «А напоследок я скажу»?.. Чи як?

За вісім років можна було розказати все...

ВіН. Значить, ще чогось не сказав... Але ти маєш рацію. Їдеш додому?

ВОНА. Так. Цей день мене висмоктав зовсім. До- бре... Тепер нам у різні боки. Хоч і одним номером маршруту.

ВОНА. Дзвони. Телефон знаєш...

ВіН. І ти теж.

ВОНА. Дякую, твоя мамуся ще тоді...

ВіН. Вона на зиму їде до сестри в Коростень. Двом старим легше...

ВОНА. Дає можливість тобі бути вдвох із кимсь?

ВіН. Дуже розумно!

ВОНА. Тому й розійшлись, що такі... розумні. Ну – бувай!

ВіН. Бувай... Підожди, у Вадима прем’єра через тиждень. Він у головній ролі, запрошував нас, ну, тебе і мене... Ми ж розлучаємося, гадаю, друзями?

ВОНА. Друзями... Друзі, щоб ти знав, – це ті, хто може поділитись один з одним найсокровеннішим, і цікаві один одному... Гаразд... Зателефонуєш мені...

Сцена II
Інтер’єр однокімнатної квартири з кухнею. Дійові особи: спершу Він, а потім Вона заходять у квартиру. Дія відбувається паралельно.

Він (роздягається, скидає одяг на диван. Підхо- дить до холодильника). Не густо! Та щось придума- ємо. Взяти пляшку «по такому случаю»? І на самоті? (Підходить до телефону, набирає номер. Один, потім другий.) Привіт, старий!.. Упізнав?... Що, не буду бага- тим?.. Головне, не стати біднішим. Хоча... Знаєш, чому я тобі телефоную? Та ні. Сьогодні став наполовину або біднішим, або ж багатшим. Ще не знаю... Так. Сьогод- ні із суду... Послухай, я тут дещо приготую, а ти одя- гайся – ще не пізно, і мерщій до мене... Візьми ти. А – ще! Візьми хліба, добре?.. – Тоді до зустрічі, чекаю...

Кладе слухавку. Починає готувати вечерю.

ВОНА. (у той же час). Роздягається, вішає одяг, підходить до дзеркала, причі- сується, вмикає телевізор, вимикає, бере на руки кота, хо- дить по кімнаті, сідає на ліжко, встає, підходить до холо- дильника, наливає мінеральну воду, п’є, потім одягає халат і лягає. Дзвінок у двері. Вона встає, підходить до дзеркала, йде відчиняти. Входить чоловік із квітами, береться готу- вати вечерю.

ВОНА. Як ти дізнався, де я живу? І для чого це все?

Її КОХАНЕЦЬ. Хочу дізнатись – обов’язково дізна- юсь. Ти мене ще мало знаєш!

ВОНА. А хто тобі сказав, що я...

Її КОХАНЕЦЬ. Що ти сьогодні розлучилася? Ну, знаєш!.. Поздоровляю тебе з цим, ось... Я ж тобі кажу – для мене немає неможливого!.. Ось тут шам- панське й ще дещо.

ВОНА. Увесь джентльменський набір!

Її КОХАНЕЦЬ. А що тут поганого? Тепер твоє життя змінилося, потрібно призвичаїтися до ситуації...

ВОНА. У ресторан зі мною ходити дорого, небез- печно – ще хтось упізнає, а потім неприємності, по- яснення дружині... А тепер...

Її КОХАНЕЦЬ. Не починай з порога, прошу тебе! Я зайшов до тебе, так би мовити, розділити з тобою радість... і печаль... Ти вже вільна, тобі не потрібно нікому нічого вигадувати. Мені це приємно... Ось... Я приніс подарунок – розлучну, так би мовити, ка- блучку авторської роботи...

ВОНА. Каблучку не потрібно... Потім... Заходь, коли вже прийшов... (Ставить фужери.)

Її КОХАНЕЦЬ. А я, знаєш, тільки сьогодні дізнався про твою проблему, так би мовити... Чому ти мені не сказала про це? Ми ж бачилися на тому тижні! Ти ж стовідсотково знала, що відбудеться сьогодні – допо- міг би.

ВОНА. У тебе є досвід розлучень? Наскільки я знаю...

Її КОХАНЕЦЬ. Ми ж домовилися з тобою не торкати- ся нашого особистого, так би мовити, життя. У мене свої проблеми, у тебе... так би мовити...

ВОНА. Чому замовк?

Її КОХАНЕЦЬ. Ну, знаєш, не чекав, що так усе скінчиться... Нас влаштовувало все таким, яким воно було, і не так важливо, що твій чоловік кретин, і нам...

ВОНА. Він кретин не більше ніж ти, і потім. не нас, а – тебе!

Її КОХАНЕЦЬ. У мене таке відчуття, що ти запро- грамувала зіпсувати сьогоднішній вечір! Заспокойся, прошу тебе. Давай увімкнемо музику, пригасимо світ- ло, одягнеш плаття. Оте, довге...

ВОНА. Не хочу... Сядь, будь ласка. Давай просто по- сидимо і помовчимо. Так буде краще.

Її КОХАНЕЦЬ. Як скажеш. Я сьогодні робитиму все, аби тобі було добре...

ВОНА. Не роби нічого... Хіба що налий мені шам- панського...(Підходить з фужером до вікна.) Краще б ти взяв простої горілки...

Її КОХАНЕЦЬ. Змінила смаки?

ВОНА. Від сьогодні я змінюватиму у своєму житті все!

Її КОХАНЕЦЬ. Звідки такий радикалізм?

ВОНА. Китайські мудреці, коли завершували головну працю, якийсь етап у своєму житті – змінювали ім’я...

Її КОХАНЕЦЬ. І що ти надумала змінити?

ВОНА. Майже все... Чоловіка вже... майже... у вся- кому разі – його вже немає!.. Скажімо так: змінила статус! Палити покинула сьогодні... Тепер змінюю роботу.

Її КОХАНЕЦЬ. Ти серйозно?

ВОНА. Серйозніше нікуди. Разом із роботою зміню й тебе – скоріш, відмовлюся й від цього статусу.

Її КОХАНЕЦЬ. І... що ти збираєшся робити?

ВОНА. Я все-таки – програміст. Це ти... Завдяки тобі я стала дівчиною для коктейлів: принеси, подай, спасибі... Мені вже тридцять.

Її КОХАНЕЦЬ. Прошу тебе, не злись, адже нам добре разом. Я попрошу шефа і перейдеш в економічний відділ.

ВОНА. Нам не добре разом. Це тобі було добре зі мною.

Її КОХАНЕЦЬ. А тобі?

ВОНА. А мені з тобою погано!

Її КОХАНЕЦЬ. Так... Чи не хочеш ти сказати, що була зі мною з... так би мовити... з меркантильних інтересів?

ВОНА. Не знаю. Думай, як хочеш.

Її КОХАНЕЦЬ. Так... Німа сцена, приїхав ревізор...

ВОНА. Не переймайся. Дружині каблучку подару- єш. Вона цього варта.

Її КОХАНЕЦЬ. Так, варта. Якщо хочеш, залишайся на фірмі. Я не буду проти.

ВОНА. Дякую. (Телефонний дзвінок.) Алло!.. А, це ти, Валентино... Щось не дуже мені весело... Давай краще завтра, добре?.. Тоді бувай... (До чоловіка.) Ви- бач, не хотіла тебе образити... Тоді це було одне, а те- пер... зовсім інше... Ти хороший, але... Я не думала, що... що буде так...

Її КОХАНЕЦЬ. Розумію.

ВОНА. Ні, ти не розумієш. Коли в тебе є головне, то щось другорядне не завадить, а коли зникає головне, то другорядне – для чого!?..

Її КОХАНЕЦЬ. Добре, піду я. Тут коньяк... ще є... хоч ти й перейшла на горілку... Добре?

ВОНА. Добре.

Чоловік виходить. Вона довго нипає по кімнаті, одяга- ється, запалює, через деякий час виходить.

ВіН. (Накриває на стіл. Телефонний дзвінок) . Слу- хаю. Алло! Я слухаю!.. Я знаю, що це ти... Хто?! Хто- хто?.. Менше пий або краще закушуй... (Кидає слу- хавку.) А може, це до неї... якийсь?.. Та ні, це ж мамин телефон. Добре... О! Огірки ж не приніс! Яка ж це пи- ятика без квашенини? Доведеться йти... (Виходить.)

Дзвінок у двері. Ще один. Входять чоловік і жінка.

ЙОГО ПРИЯТЕЛЬ. Старий! Ти де? (до жінки.) Мабуть, у туалеті. Старий! Одізвися, тут свої! (До жінки.) Не будемо турбувати, це, знаєш, процес відповідальний! (Викладає на стіл горілку і хліб.)

ЗНАЙОМА ПРИЯТЕЛЯ. Слухай, мені, все-таки, не дуже зручно, ми майже незнайомі, та й він не дурень, щоб не зрозуміти...

ЙОГО ПРИЯТЕЛЬ. Все буде нормально, не пережи- вай, він тепер мужчина нічийний, ти – теж, не встигне отямитися, а тут і... Ти ж нормальна баба? Ну, і він... теж. Так що...

Входить зі слоїком Він.

ВіН.. О, ти прийшов! Ви прийшли... А я за огірками у погріб... Взяв? (Поглядає на пляшку.)

ЙОГО ПРИЯТЕЛЬ. Ти спершу познайомся, випадково зустрілись, ось, і я подумав: чого нам, як двом дур- ням, сидіти? Розбавимо компанію...

ВіН.. А ми з вами, по-моєму, десь бачилися?

ЗНАЙОМА ПРИЯТЕЛЯ. Минулого року на прем’єрі у Вадима.

ВіН.. Так, я згадав... То що, сідаємо? Тільки огірочки викладу квашені.

Його приятель (до жінки). Ну, ось, бачиш, він тебе впізнав, тож усе буде о’кей!

ЗНАЙОМА ПРИЯТЕЛЯ. Тільки ти не форсуй «подію», я сама у всьому... Все відчую. Добре?

ЙОГО ПРИЯТЕЛЬ. Добре, добре.

ВіН.. Ну ось і все. Прошу. (Наливає всім.) Вам, пані, скільки?

ЗНАЙОМА ПРИЯТЕЛЯ. Та... я...

ВіН.. Гаразд, я небагато... Давай, старий, за моє холостяцьке і нікому не потрібне життя. І ви теж... (Випиває.)

ЙОГО ПРИЯТЕЛЬ. Зажди гнати коней, щось ти не... Ну, давай вип’ємо, а там... (Випиває).

ВіН.. (закушуючи). Бери огірочки, мама квасила, і ви теж.. пригощайтесь. Знаєш, старий, таке від- чуття, ніби мене обікрали... навіть... скоріше... ніби емігрував в іншу країну... Якийсь незрозумілий стан...

Знайома приятеля: Ви знаєте, коли я розлучилася з чоловіком, у мене було навпаки – ніби на світ наро- дилася, ніби проснулася від жахливого сну.

ВіН. У вас був такий чоловік?

Знайома приятеля: Ой, ви знаєте, це було щось – увесь букет...

ВіН. Як це: пив, курив, до жінок ходив?

Знайома приятеля: І не тільки.

ВіН. А що ще може бути?

Знайома приятеля: Вам цього не зрозуміти.

ВіН. Чому? Ви думаєте: я ангел? Хо-хо... У мене, до речі, такий самий букет, тільки розкішніший... Я ще можу в дюндель заїхати, якщо маю бажання.

Знайома приятеля: Жінці?

ВіН. А чим вона гірша?

Знайома приятеля. Ну... ви знаєте...

ЙОГО ПРИЯТЕЛЬ. Старий, перестань чудити.

Знайома приятеля. Чому ж, цікаво... Це для мене спектакль?

ВіН. Вибачте, у мене поганенький настрій.

Знайома приятеля. Розумію... У мене ще сьогодні має бути важливий дзвінок увечері. Мені потрібно йти.

ЙОГО ПРИЯТЕЛЬ. Послухай, не викаблучуйся. Все буде нормально. Погарячкував трохи... Ну, старий, скажи ж ти їй... Ну, чого мовчиш?

Знайома приятеля. Не потрібно нічого... Вибачте. (Виходить.)

ЙОГО ПРИЯТЕЛЬ. Я ж для тебе, дурню, старався! Щоб... як амортизатор. Так би мовити, біль утрати. Ех, ти...

ВіН. Наливай, амортизатор... (Бере на руки кота.)

Ти зміг би отак... зразу?

ЙОГО ПРИЯТЕЛЬ. Ну, давай, без зайвих слів... (Випи- вають.) Ти ж міг раніше... Огірки мати квасила?

ВіН. Мати. Так то було раніше, та й... ти ж знаєш... це так – більше заради спортивного інтересу...

ЙОГО ПРИЯТЕЛЬ. Міг би й тепер... Але... А твоя, до речі, борщ варила – о-о! Такого борщу ні в кого не їв – прозорий, капустинка до капустинки! І квасоля в міру розварена, а то буває... Ти ж раніше його не любив?.

ВіН. Кого?

ЙОГО ПРИЯТЕЛЬ. Кота. Це залишилося тобі як компенсація?

ВіН. Перестань. Вона їздила у відрядження на кіль- ка днів... залишила мені... Він же... ні до кого на руки не йде, окрім неї... і мене.

Заходить вона, не знімаючи пальто, сідає, вмикає теле- візор, мовчки дивиться.

Чоловік: Ну, давай ще потрошки, і я піду... Ще поки доїду... Тобі скажу, старий, не переживай, скоро зима, перезимуєш, а там і весна. А весна... сам знаєш... В неї хтось є?

ВіН. Я не вдавався. Останнім часом... Хто його зна...

ЙОГО ПРИЯТЕЛЬ. Послухай, пам’ятаєш Вальку? Ко- лись із Сергієм... ходила.

ВіН. То й що?

ЙОГО ПРИЯТЕЛЬ. Вільна... Якось говорили про тебе. До речі, живе через будинок звідси, о-от там!

ВіН. Я знаю...

ЙОГО ПРИЯТЕЛЬ. То ж знай...(Випивають.) При на- годі, ги-и, скажу їй, а там... Слухай, відсип мені огі- рочків, ти ж сам усі не подужаєш – закиснуть.

ВіН. Забирай усі.

ЧОЛОВІК (одягаючись). Може, залишиш собі кілька?

ВіН. Бери, не випендрюйся, в мене ще є.

ЙОГО ПРИЯТЕЛЬ. Тоді дякую... От що твоя мати вміє, то вміє! А за баришню вибач – хотів, як краще.

ВіН. Добре.

ЙОГО ПРИЯТЕЛЬ. Ну, бувай!

ВіН. Бувай...

Прибирає зі столу, роздягається, щось шукає...

ВіН. (до кота). Ти не бачив моїх капців? І куди я їх упхав?..

Світло тьмяніє.
Вона роздягається, вимикає телевізор. Підходить до вікна. Поряд стоїть Він.
Світло гасне.

Ліричний відступ

Це не остаточний варіант розвитку дії... Дія може розвиватись по-іншому: так, як кожний з нас її уяв- ляє, або ж, можливо, вже «зіграв» у своєму житті. Та п’єса – це не вистава. Я не впевнений, що режисер, який колись (на що сподіваюсь) перетворить цю п’єсу на спектакль, не буде гомосексуалістом, зоофілом чи, наприклад, гризодубом, і текст п’єси не сприйме крізь призму лише своїх фізіологічних (чи партійних) упо- добань, тому коли по сцені бігатимуть німфоманки в лицарських латах за оголеним чоловіком – не припи- суйте цього мені, і коли актор скаже «Все це брехня», а в тексті цього немає, нічого страшного не станеть- ся. Це або акторська імпровізація, або ж режисерська задумка. Що ж, наші думки не завжди співпадають... Я згоден з іншою думкою. Як згоден і з думкою режи- сера... Але то вже інша п’єса. Або ж то спектакль не за моєю п’єсою.

Сцена III

З’являється світло. Обоє встають з постелі. Він починає шука- ти капці. Босий іде до туалету. Вона підходить до дзеркала, при- чісує волосся. Після того, як Він вийшов з туалету, заходить Вона.

ВіН. (взуває туфлі). Сьогодні ж куплю капці! (По- чинає смажити яєчню.)

Вона готує каву. Ставить на стіл дві чашки. Одну від- носить назад. Він сідає, починає їсти,підзиває кота, дає йому шматок.

ВіН. (до кота). Не згадує про тебе твоя хазяйка. Не до тебе їй... мабуть що. Хочеш іще? Щось я багато на- бамбурив їх з незвички. Бери їж, бо потім скажеш, що замордував тебе...

Відносить посуд у раковину, пускає воду. Вона підхо- дить, набирає номер. Дзвонить телефон. Він на кухні зні- має слухавку.

ВОНА. Привіт. Не розбудила?

ВіН. Ні, чому ж, ти ж знаєш, я встаю рано, а що сталося?

ВОНА. А що повинно статися? Ти не сам?

ВіН. Із твоїм котом.

ВОНА. Ти знаєш, оце тільки згадала про нього... Як він там?

ВіН. Нормально... Забирати не думаєш?

ВОНА. А тобі хочеться віддати?

ВіН. Можу залишити в себе, але... я думав... Я б хо- тів забрати свої капці...

ВОНА. Так у чому справа? Привозь кота і забирай свої капці.

ВіН. Це умова?

ВОНА. Вибач... я не хотіла... Справа не в котові...

ВіН. І не в капцях.

ВОНА. Як ти?

ВіН. Що тебе цікавить? Живу один, тобто поки що з котом. Роботу змінив, тепер в авторемонтній май- стерні у Діми... А ти?

ВОНА. Одна. Роботу теж змінила. А так... більше нічого.

ВіН. А де працюєш?

ВОНА. Касиркою. Продаю залізничні квитки. Змо- рююсь страшенно, зате сплю як убита... Ой, зачекай, у мене кава...

ВіН. Вода! Зачекай, я воду не закрив.

Кидаються на кухню, Він витирає воду. Вона знімає джезву, ллє воду на плиту і підходить до телефону.

ВОНА. Алло!

До телефону підходить ВіН.

ВіН. Алло! Ти мене чуєш?

ВОНА. Так. Що там у тебе?

ВіН. Збирався мити посуд, а тут твій дзвінок. А в тебе?

ВОНА. Поставила каву і... набрала твій номер...

ВіН. Чому ти мовчиш?

ВОНА. Потрібно щось сказати?

ВіН. Абищо не потрібно. Я все-таки хотів би забрати свої капці... Ніяк не можу купити нові, не маю часу. Ти не будеш проти, якщо я на днях до тебе заїду?

ВОНА. Ні. Тільки передзвони перед тим. Мені теж потрібно приїхати до тебе за котом. Він уже півроку в тебе. Ти не будеш проти?

ВіН. Ні. Чекатиму тебе. Я кожен вечір удома. Як от сьогодні. А ти?

ВОНА. Що? А-а... Я сьогодні вихідна...

ВіН. Ну... Тоді до зустрічі?

ВОНА. Так. Я чекатиму...

Кидає слухавку. Він теж. Обоє стоять. Потім сідають. Через деякий час встають. Вона під ліжком знаходить його капці, кладе їх у пакет. Він хапає кота і починає запихати його в пакет. Кіт пручається. Він одягається, тримаючи кота в руці. Вона одягається теж. Обоє виходять. Вона з пакетом, у якому капці. Він – з котом на руках. За мить вбігають у кімнату до телефону. Він, вагаючись, набирає номер. Вона хапає слухавку.

ВіН. Це я. Я ось що подумав. Ти працюєш позмін- но, я теж допізна на роботі... А сьогодні... Чи не зустрі- тись нам... сьогодні... десь на нейтральній території?..

ВОНА. Де?

ВіН. Ти згодна? То... давай біля театру?

ВОНА. Під годинником?

ВіН. Так, як колись, вперше... За годину... Як ти?

ВОНА. Згодна. Тоді через годину?

ВіН. Тоді через годину.(Кладуть слухавки.)

Вона бере на руки пакет з капцями, стоїть біля теле- фона... Він, глянувши на себе в дзеркало, причісується, почи- нає метушливо голитися. Вона, спохопившись, підбігає до шафи, починає перевдягатися. Він закінчує голитися, одя- гає сорочку, краватку. Обоє чепуряться біля дзеркала. Вихо- дять: Вона з пакетом, Він – без. Він повертається, ловить кота й виходить.

Сцена IV

Обоє їдуть у тролейбусі. Вона сидить, Він стоїть біля неї. Його штовхають пасажири. Хтось придушив кота, той кричить.

ВОНА. Чоловіче, давайте мені тварину на руки, я потримаю.

ВіН. Дякую. Тільки обережно, будь ласка, щоб не вискочив, бо якщо...

ВОНА. Я обережно... Це він?

ВіН. Що? Так, це він.

ВОНА. Везете до кішки?

ВіН. Ні... Везу своїй дружині... колишній. Це її кіт.

ВОНА. У мне теж кіт. Рудий. Як у вас.

Пакет, що лежить в неї на колінах, падає на підлогу. Вона піднімає, з нього випадають капці. Він піднімає їх. В цей час до нього підходить Приятель.

ПРИЯТЕЛЬ. Привіт, старий, сто років тебе не бачив. Як ти?

ВіН. Та нівроку. Привіт. А як ти?

ПРИЯТЕЛЬ. Нормально. Слухай, ти ще один?

ВіН. Ще один. А ти що, вже..

.

ПРИЯТЕЛЬ. Та ні... У мене зараз така бабень! Паль- чики оближеш. А в неї подруга!.. Жаль, що зі своєю познайомився раніше... У тебе телефон той самий?

ВіН. Так.

ПРИЯТЕЛЬ. Вона не повернулась?

ВіН. Ні.

ПРИЯТЕЛЬ. То слухай-но, на вихідні – ти як?

ВіН. Не знаю.

ПРИЯТЕЛЬ. Ну от! Чекай в суботу мого дзвінка, ми завалим! Я буду виходити.

ВіН. Зачекай, я ще не знаю...

Приятель (виходячи). Що там знати! Одне слово, до зустрічі. Бувай!

ВіН. (через деякий час до жінки) . Вам, мабуть, не- зручно, давайте я...

ВОНА. Ну, що ви, не тримати ж кота в пакеті. Ви мо- гли б посадити його в якусь валізу... Я через одну ви- ходжу, сідайте на моє місце.

ВіН. Я теж...

У цей час до них протискується чоловік.

Її КОХАНЕЦЬ (до жінки) . Оце так зустріч!

ВОНА. Здрастуйте...

Її КОХАНЕЦЬ. Ого! Вже й на «ви»!

ВОНА. Здрастуй. А чому в тролейбусі?

Її КОХАНЕЦЬ. Все тече, так би мовити, все змінюєть- ся, та й чому б не проїхатись у тролейбусі, поспілкува- тися з народом, тебе ось зустріти. Що в тебе доброго?

ВОНА. А що доброго? Як у всіх...

Її КОХАНЕЦЬ. Ти... одна чи... заміж вийшла?

ВОНА. Я вже там була, всьому свій час.

Її КОХАНЕЦЬ. То, може, якось зайду?

ВОНА. Я тепер живу... з сестрою... Та й часу не вистачає... Чоловіче, візьміть, будь ласка, кота, я виходжу.

Її КОХАНЕЦЬ (до нього) . Ось так... Колись був при грошах... А тепер не подобається, що в тролейбусі їжджу...

ВіН. Не переймайтеся, на ваш вік вистачить. (Виходить.)

Сцена V

Він і Вона стоять на площі, чекаючи одне одного. Поруч лава, на якій сидить чоловік «бомжуватого» вигляду. Через деякий час Він підходить до чоловіка.

ВіН. Пробачте, ви давно тут сидите?

БЕЗХАТЬКО. Хвилин з двадцять. А що?

ВіН. Я чекаю одну людину... дуже важлива зу- стріч!.. Та вона чомусь запізнюється...

БЕЗХАТЬКО. А ви правильно зрозуміли місце зустрічі?

ВіН. Так... їй відоме це місце.

БЕЗХАТЬКО. Тоді дочекаєтесь.

ВіН. відходить. Поглядає на годинник. Вона підходить до Безхатька. Діалог схожий на той, що був перед цим. Вона відходить від Безхатька і кидає в смітник пакет з капця- ми. Йде. Безхатько підходить до урни, виймає пакет.

БЕЗХАТЬКО. Не дочекалися хазяїна... Тепер вашим хазяїном буду я... тільки там, де я сплю, мати капці не обов’язково... Колись такі мені купила моя колишня. Гарні були капці. Вранці встромляєш... ноги в капці і до туалету... а тепер... якби не скрипка...

До Безхатька підходить Він.

ВіН. Чоловіче, ви не могли б узяти собі мого кота?.. Ось гляньте, який красень!

БЕЗХАТЬКО. А що я з ним робитиму? Його ж по- трібно годувати, а я, вибачте, сам не завжди ситий.

ВіН. Я дам на додачу ще трішки грошей. Ви, я так розумію, самотній?

БЕЗХАТЬКО. А ви?

ВіН. Ще маю надію не бути самотнім.

БЕЗХАТЬКО. А в мене... ви думаєте, вже немає?

ВіН. Чому ж... Але з ним буде краще – не так самотньо...

БЕЗХАТЬКО. Може, й так... А ви не дочекались?

ВіН. Мабуть, розминулися десь.

БЕЗХАТЬКО. Ви розминулися не сьогодні... Беру я вашого кота. Ви... там щось говорили...

ВіН. Так... Ось, візьміть... Спасибі вам.

БЕЗХАТЬКО. Нічого.

ВіН. іде... Безхатько рахує гроші.

БЕЗХАТЬКО (до кота) . Недорого ж ти коштуєш! І що я з тобою робитиму! Добре... Якось доживемо до смерті... Хочеш, я тобі зіграю?

Виймає скрипку, збирається грати, але, подумавши, кладе її у футляр, бере кота і йде.
Звучить музика.

Він і Вона можуть залишати сцену, а можуть послуха- ти гру на скрипці і подарувати капці не дуже щасливій, з їхнього погляду, на момент дії людині. Ця людина може по- вернути їм подарунки – в житті всяке буває. Можна зміни- ти фінал... Та музика повинна звучати.

ЗАВІСА



















Нашi автори

Віка БРОВАРНА

поетеса

Олександр ДМИТРУК

поет

Тарас ФЕДЮК

поет

Ігор ШУРОВ

поет